Лікування остеоартриту колінного та стегнового суглоба. Ефективне знеболення

Актуальність

Остеоартрит колінного суглоба (ОАКС) — поширене прогресуюче захворювання запального генезу. У патогенезі остеоартриту основну увагу приділяють запаленню, внаслідок якого виникає тотальне ушкодження суглоба. Проблематика ОАКС зумовлена вікозалежністю та поширеністю патології, яка призводить до виникнення інтенсивного больового синдрому та втрати функціональної здатності суглобів. Це підтверджують результати попередніх досліджень, які свідчать про підвищений рівень інвалідизації та смертності у пацієнтів з остеоартритом [2]. Одним із важливих компонентів лікувальної стратегії у пацієнтів з ОАКС є застосування знеболювальних препаратів різних фармацевтичних груп. Спираючись на досвід американських та англійських лікарів, можна стверджувати, що найчастіше пацієнти з ОАКС застосовують опіоїдні препарати (71%) та нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) (65%). Занепокоєння викликали результати аналізу даних за 2001–2010 рр., які свідчать про зростання призначення опіоїдних препаратів у США на 70% [3]. У Великобританії частка пацієнтів з ОАКС, які застосовують опіоїди, за період 2000–2015 рр. сягнула 84%. Зростання рівня смертності, пов’язаного з високою частотою серйозних побічних ефектів від застосування опіоїдів, спричинило огляд ефективності та безпеки знеболювальних стратегій, виконаний міжнародною групою дослідників з провідних дослідницьких установ Канади, Швейцарії, Великобританії та Бразилії [1]. Результати опубліковані у Британському медичному журналі (BMJ).

Результати

Огляд виконано на основі даних з Центрального реєстру контрольованих досліджень бази даних Кокрейна (Cochrane), медичної бази даних Медлайн (Medline) та Імбейз (Embase), Регуляторної агенції інтернет-ресурсів. Досліджували ефективність та профіль безпеки застосування НПЗП, парацетамолу та опіоїдів. За допомогою шкал оцінювали знеболювальний ефект на 2-й, 4-й, 6-й, 12-й, 24-й та 48-й тиждень лікування. Первинною кінцевою точкою обрали тяжкість болю. Збереження функції суглоба обрано вторинною кінцевою точкою. Додатково досліджували профіль безпеки препаратів. Після рандомізації в огляд було відібрано 192 дослідження, в які включено 102 829 пацієнтів з остеоартритом колінних та стегнових суглобів. У 68 дослідженнях застосовували НПЗП, у 19 дослідженнях — опіоїди та у 3 дослідженнях — парацетамол. Аналіз результатів показав наступне.

1. 5 препаратів з групи НПЗП (диклофенак у дозі 150 мг/добу, еторикоксиб у дозі 60 або у дозі 90 мг/добу, рофекоксиб у дозі 25 або 50 мг/добу) зумовили потужний знеболювальний ефект, який на ≥99% перевищував мінімальне клінічно значуще зменшення вираженості болю.

2. При місцевому застосуванні диклофенак у дозі 70–80 та 140–160 мг/добу викликав лікувальний ефект ≥92,3% ніж мінімальний клінічний знеболювальний ефект.

3. При застосуванні опіоїдів знеболювальний ефект перевищував мінімальний клінічно значущий на ≤53%.

4. Внаслідок серйозних побічних ефектів з дослідження вибуло 18,5% пацієнтів з групи пероральних НПЗП, 0% пацієнтів з групи НПЗП місцевої дії та 83,3% пацієнтів, які застосовували опіоїдні препарати.

5. Небажані побічні явища виникли у 29,8% пацієнтів з групи НПЗП, 0% пацієнтів з групи НПЗП місцевої дії та у 89,5% пацієнтів з групи опіоїдів.

6. Найвища частота побічних ефектів та небажаних явищ зафіксована у пацієнтів, які застосовували оксиморфін у дозі 80 мг/добу (51 та 88% відповідно).

7. Що стосується збереження функції колінних та стегнових суглобів, то застосування всіх груп знеболювальних препаратів зумовило покращення функції суглобів порівняно з плацебо за винятком набуметону у дозі 1 г/добу та парацетамолу у дозі <2 г/добу. Найменше збереження функції дослідники відмітили у пацієнтів з групи застосування опіоїдів (30,8%), а найбільше збереження функціональної здатності суглоба виявлено у пацієнтів з групи пероральних НПЗП (76,9%),

На рисунку зображено відношення беззаперечної користі та частоти побічних ефектів від застосування препаратів зі знеболювальною дією.

Рисунок. Ефективність та профіль безпеки знеболювальних стратегій у пацієнтів з остеоартритом колінних та стегнових суглобів

Висновки

Таким чином, дослідники дійшли висновку, що найвищу знеболювальну ефективність викликало застосування еторикоксибу у дозі 60 мг/добу та диклофенаку у дозі 150 мг/добу. Однак враховуючи суперечливий профіль безпеки, вибір препарату та тривалість його застосування залежать від клінічних характеристик пацієнта. Зважаючи на ефективність та безпеку, місцеві форми диклофенаку можуть бути рекомендованими як препарати першої лінії у пацієнтів з ОАКС. Небезпека від застосування опіоїдних препаратів перевищує користь від їх знеболювального ефекту.

Список використаної літератури

• 1. da Costa B.R., Pereira T.V., Rudnicki M. et al. (2021) Effectiveness and safety of non-steroidal anti-inflammatory drugs and opioid treatment for knee and hip osteoarthritis: network meta-analysi. BMJ, 375.doi.org/10.1136/bmj.n232.
• 2. Rosemann T., Wensing M., Joest K. et al. (2006) Problems and needs for improving primary care of osteoarthritis patients: the views of patients, general practitioners and practice nurses. BMC Musculoskelet. Disord., 7: 48. doi:10.1186/1471-2474-7-48.
• 3. Taqi A., Otete H., Knaggs R. et al. (2017) Trends in opioid prescribing in primary care patients with knee osteoarthritis: a population based observational study. Value Health, 20: A540–1. doi:10.1016/j.jval.2017.08.804.