УПРАВЛІННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

УПРАВЛІННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

Що таке «синдром гіперактивної дитини»?

Що ж таке «синдром гіперактивної дитини» чи як його ще називають «синдром неспокійної дитини» або «синдром  підвищеної нейро-рефлекторної збудливості»?

Хотілося б одразу уточнити, що за кордоном даний синдром ще називають «гіперактивним синдромом дефіциту уваги», він є повноцінним діагнозом, який може бути виставлений дитині лише після 6-7 років, тому що до цього віку дуже важко відрізнити розлад від особливостей поведінки дитини, адже є вікові періоди, коли гіперактивна поведінка вважається нормою (1-2 роки, 5 років). Тобто перші ознаки захворювання можуть виникати набагато раніше,  але встановити діагноз надто складно. Іноді їх поява зумовлена фактом незрілості нервової системи, в інших випадках вони є проявом різноманітної патології і входить у симптомокомплекс захворювань різного ґенезу. Деякі автори відзначають, що синдром підвищеної нейро-рефлекторної збудливості зустрічається майже у половини доношених новонароджених. Згідно інших даних, нею страждає більше третини дітей з гіпоксичними ураженнями головного мозку.

Серед причин патології нервової системи, зокрема і формування неспокійної дитини, крім патології вагітності і пологів та захворюваності батьків, має значення також народження дитини від перших пологів та спосіб життя батьків. Це пояснюється тим, що народження другої й наступних дітей відбувається через “підготовлені” первістком шляхи матері. Неправильний спосіб життя дорослих також часто призводить до погіршення здоров’я дітей з кожними наступними пологами.

У синдром підвищеної нейро-рефлекторної збудливості, який підозрюють на першому році життя, включають:

  • неспокій протягом дня і під час сну;
  • тремор підборіддя і кінцівок;
  • ністагм;
  • підвищені м’язовий тонус і періостальні рефлекси;
  • стійкі вроджені рефлекси новонароджених.

У дітей, старших року, неврологи діагностують синдром гіперактивності, до якого відносять наступне:

  • дитина не може грати в тихі, спокійні ігри;
  • бігає, вертиться, намагається кудись залізти в неприпустимих ситуаціях;
  • часто знаходиться в постійному русі, “ніби до нього причепили мотор”;
  • не сидить спокійно, коли вимагається;
  • скаче, крутиться, сидячи на місці;
  • здійснює зайві рухи кистями і стопами (безцільна рухова активність);
  • демонструє говірливість.

Симптомами  синдрому гіперактивності у дітей старших 6 років та підлітків є:

  1. Неуважність

Основні ознаки неуважності це:

  • дитина погано концентрує увагу і легко відволікається;
  • часто робить помилки через неуважність –  наприклад, у шкільних завданнях;
  • дитина забудькувата, часто губить свої речі;
  • не в змозі виконувати завдання, які потребують багато часу;
  • не в змозі слухати або виконувати розпорядження;
  • постійно змінюють діяльність або завдання;
  • мають труднощі з організованістю.
  1. Гіперактивність та імпульсивність

Основні ознаки гіперактивності й імпульсивності дитини:

  • не в змозі всидіти на місці в спокійній обстановці;
  • не в змозі зосередитися на завданнях;
  • надмірна фізична активність;
  • надмірна говірливість;
  • дитина не в змозі чекати своєї черги;
  • дитина діє, не думаючи;
  • дитина часто перериває бесіду співрозмовника;
  • погане відчуття небезпеки.

На основі цих симптомів виділяють 3 основні типи гіперактивного синдрому дефіциту уваги:

  1. Неуважний тип (дитина неуважна, але не гіперактивна або імпульсивна)
  2. Гіперактивно-імпульсивний (дитина гіперактивна і імпульсивна, але добре концентрує увагу).
  3. Змішаний тип (дитина неуважна, гіперактивна, імпульсивна).

Останній тип зустрічається найчастіше.

Ці симптоми можуть викликати значні проблеми в житті дитини, такі як низька успішність у школі, погана соціальна взаємодія з іншими дітьми і дорослими, і проблеми з дисципліною.

Все це говорить про дуже делікатні порушення функціонування ЦНС, кожне з яких окремо не є патологічним симптомом і може відмічатися в здорових дітей, але в поєднанні вони “виходять” за межі норми.

У деяких випадках поведінка, яка виглядає як синдром гіперактивності може бути викликана: раптовою зміною життя (наприклад, розлучення, смерть в сім’ї, або переїзд), захворюваннями, що впливають на мозкову функцію,  психічими розладами (депресія, біполярний розлад, епілепсія), захворюваннями щитовидної залози, порушеннями сну.

Поняття “неспокійної дитини” з ростом останньої в неврології зазнає трансформації з підвищеної нейро-рефлекторної збудливості дітей першого року життя у афективно-респіраторні напади, церебрастенічний синдром, порушення поведінки і мінімальну мозкову дисфункцію у більш старшому віці.

Серед населення і деяких лікарів побутує переконання, що це стани, які дитина “переросте”. Дійсно, певна частина дітей, знаходячись у сприятливих психо-соціальних умовах, здатна самостійно компенсувати порушення. Професійність бачення даної проблеми передбачає індивідуальність підходу до кожної окремої дитини. Лише повне клініко-параклінічне обстеження дозволяє визначити потребу лікувальних заходів та їх об’єм. Лікування зазначеної категорії дітей проводиться різними спеціалістами і у різних напрямках. Найбільш необхідними є допомога психологів, психіатрів, логопедів, педагогів.

На жаль, слід констатувати, що перелічені спеціалісти починають займатися з дітьми після 5-річного віку. Основний тягар діагностики і терапії лягає на неврологів, до яких батьки і звертаються в першу чергу.

Оскільки, виставити діагноз дуже складно, особливо якщо це дитина менше 6 років, то всеодно сидіти склавши руки ні в якому разі не можна! Як батьки навіть без встановлення діагнозу можуть допомогти своїй дитині боротися із симптомами гіперактивності?

Для цього необхідно:

  • Встановити чіткі правила того, що можна і чого не можна робити, чітка організація режиму дня, позаурочних занять. Запишіть правила і повісьте їх в місці, де ваша дитина може легко читати їх, не забувайте хвалити дитину за хорошу поведінку.
  • Фізична активність. Оскільки гіперактивні діти мають багато «зайвої енергії», яку необхідно спалити, то активні види спорту підуть їй на користь. Переваги фізичної активності безмежні: вона підвищує концентрацію, знижує депресію і занепокоєння, сприяє нормальному зростанню мозку, покращує сон.
  • Нормалізація сну. Для менших дітей дуже важливий денний сон, він необхідний для нормального росту та розвитку. Достатній, повноцінний сон допомагає зменшити симптоми синдрому гіперактивності.
  • Прогулянки свіжим повітрям – потрібні не лише для загального зміцнення організму, а й здатні зменшувати прояви синдрому гіперактивності.
  • Раціональне харчування – корисним для вашої дитини буде часте харчування невеличкими порціями, виключення гострої, смаженої, жирної їжі, кофеїну, вживання мінерально-вітамінних добавок.
  • Не забувайте про себе. Батькам гіперактивних дітей варто влаштовувати собі вихідні і не соромитись просити про допомогу у догляді за дітьми своїх рідних, наприклад вихідні у бабусі з дідусем підуть на користь дитині, допоможуть їй у формуванні соціальних навичок і дадуть змогу відпочити батькам. Адже позитивна психологічна обстановка в сім’ї відіграє дуже важливу роль!

Марія Хакімова