УПРАВЛІННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

УПРАВЛІННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

Історії боротьби за виживання передчасно народжених діток

В Україні  щороку народжується до 20 тисяч передчасно народжених дітей.

Занадто раннє народження малюка може трапитися внаслідок незалежних від зусиль батьків обставин чи факторів ризику. В цьому немає їхньої вини. Крім цього, шанси на нормальний розвиток та повноцінне життя для передчасно народжених малюків є досить високими, особливо якщо дитина вчасно отримає належну медичну допомогу у виходжуванні та турботу батьків.

Хоч шанси на виживання та нормальний розвиток «поспішайликів»  достатньо високі, найскладніше перенести моменти виходжування матерям «ранніх пташок».

Ми розповімо історії виходжування двох двієнь, які передчасно з’явились на світ.

Історія виживання «поспішайликів» Андрійка  та Матвійка

Маріам,  матір  маленьких Андрійка і Матвійка, мала проблемну вагітність.  І під час третього скринінгу сама попросилась лягти на збереження, оскільки вона з Рогатина і  боялась, що у разі ускладнень,  може не встигнути потрапити до лікарні.

За три дні у жінки відійшли води і їй зробили кесарів розтин.  Двійнята народились на 33 тижні вагітності. Андрійко при  народженні важив 1840 г і мав 42 см, а Матвійко  – 1910  г і мав зріст  44 см. Хлопчики були кволими і їх одразу забрали на виходжування у відділ інтенсивної терапії новонароджених.

Андрійка мамуся швидше взяла на руки, а от Матвійка мамі принесли лишень на 3-й тиждень  ще у кисневій масці. Дітки були з мамою вдень, а вночі їх ще клали до кювезів. Мамі було важко бачити своїх дітей у такому стані. Вона лишень безумовно довіряла лікарям і молилась за своїх синочків.

Маріам протягом місяця перебувала з дітьми в кімнаті матері та дитини при  відділі інтенсивної терапії новонароджених. Коли їх виписували, то дітки були достатньо міцними, щоб розвиватись уже вдома.

Зараз малюкам по 10 місяців. Вони активні і майже не відрізняються від однолітків.

«Я дуже вдячна Любов Степанівні (Гаркот) за все, що вона зробила для моїх дітей.  Я в неї закохалась як в лікарку,- розповідає Маріам. – Бо вона переживає за кожну дитину, як за свою.  Саме її слова «Ми  живемо сьогоднішнім днем. Добу пережили – і слава Богу!» тримали мене на плаву, не дозволяли впасти духом. Треба обов’язково довіряти лікарям, зберігати спокій і молотись! І все буде добре!»