Реабілітація – це не просто вправи чи заняття з фахівцем. Це можливість для дитини подолати труднощі та розкривати свої можливості. Але щоб цей шлях був ефективним, важливо обирати правильні методи. На жаль, існує багато застарілих або навіть небезпечних підходів, які можуть не лише не допомогти, а й нашкодити. Як розпізнати неякісну реабілітацію? Розберімося разом із Serhii Khuda, в.о. керівника реабілітаційного відділення Дитячої лікарні Святого Миколая, фізичним терапевтом.
«Для того, щоб отримати будь-яку навичку, її потрібно повторювати й так вчитися. Наприклад, якщо посадити дитину на велосипед, але тримати кермо, крутити педалі й балансувати замість неї, навіть через 10 років вона не зможе самостійно поїхати. Так само і з реабілітацією – якщо виконувати рухи замість дитини, її мозок не навчиться їх контролювати. Тому застосовуються методики, що вимагають активної участі самої дитини, а не пасивні впливи на її тіло», — пояснює пан Сергій важливість активних методів реабілітації.
Відтак реабілітація повинна тривати не лише в кабінеті фахівця, а й у повсякденному житті дитини. Батьки відіграють важливу роль у цьому процесі, допомагаючи дитині закріплювати навички через щоденні завдання. Основний орієнтир – мета, яку ставлять перед собою батьки та дитина: навчитися ходити чи підкорити Говерлу. І залежно від цих цілей і буде визначатися, наскільки ефективна реабілітація.
Однак слід пам’ятати, що за цим «просто ходити» стоїть значно більше: можливість піднятися сходами до шкільного класу. А значить — здобути освіту, а згодом й отримати роботу.
Одним із підходів, що допомагають батькам орієнтуватися в методах реабілітації, є так званий «світлофор Новак». Він класифікує методи за трьома групами:
Червона зона – методи, які не варто застосовувати, оскільки їхня ефективність не підтверджена або вони можуть зашкодити.
Жовта зона – методи, що можуть бути допоміжними, але не основними. І вони поділяються на методи зі знаком «+» (їх радше можна застосовувати) та знаком «-» (які краще не використовувати).
Зелена зона – методи з доведеною ефективністю, які слід використовувати в першу чергу.
Реабілітація дитини — це спільна дорога, у якій батьки відіграють ключову роль. І хоч іноді здається, що рух повільний або непомітний, саме щоденна увага до процесу, спостереження за динамікою й критичне ставлення до методів дають змогу уникнути хибних рішень.
Батьки мають повне право ставити запитання, цікавитись, чому дитині призначили саме такий метод, і як він допомагає рухатися до мети. Бо це не про недовіру — це про турботу.
Важливо памʼятати: інтерес і включеність батьків — це опора, без якої реабілітація не буде повноцінною. І саме завдяки цьому вона може бути по-справжньому ефективною.
__
Допис підготовлено в рамках проєкту «Шлях у реабілітації: від області до громади», що реалізується БФ Пацієнти України в межах ініціативи «Реабілітація травм війни» у партнерстві з Protez Hub, за підтримки Бельгійського агентства з міжнародного співробітництва Enabel in Ukraine.
Ініціатива «Реабілітація травм війни в Україні» впроваджується за підтримки Embassy of Switzerland in Ukraine / Посольство Швейцарії в Україні.