Подагра поширена у 2,5% населення Великої Британії та у 3,8% населення США. Проблематика гострого нападу подагри полягає в підвищення концентрації моноурату натрію (сечової кислоти) в крові під впливом генетично зумовлених та зовнішніх факторів з послідовним відкладенням кристалів в тканинах. В результаті відкладення кристалів моноурату натрію в суглобах, нирках та м’яких тканинах виникає запалення, яке виявляється інтенсивним больовим синдромом, уратною нефропатією, сечокам’яною хворобою та шкірними тофусами. Препаратами першої лінії для лікування подагри залишаються низькі дози глюкокортикостероїдів та нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) [2, 5]. Однак висока частота побічних ефектів від застосування НПЗП, насамперед популярних серед лікарів та пацієнтів диклофенаку та індометацину (75% всіх призначень), спричинила пошук препаратів для лікування подагри з високим профілем безпеки. Результати численних рандомізованих клінічних досліджень свідчать про зниження ризику виникнення судинних ускладнень без втрати лікувального ефекту за умови застосування напроксену [1]. Нові можливості для практичної медицини відкриває застосування у пацієнтів з подагрою колхіцину – препарату з множинною дією, який впливає на обмін сечової кислоти. Однак незважаючи на високу здатність колхіцину пригнічувати гострий спалах подагричного запалення, частота побічних шлунково-кишкових ефектів залишалася високою [4]. Враховуючи актуальність клінічної проблеми, пов’язаної з гострим нападом подагри, існує брак інформації щодо переваг застосування обох препаратів за умови різного клінічного стану пацієнтів з подагрою. Вказане спричинило дослідження, проведене групою дослідників на чолі з Едвардом Родді (Roddy E.), Кильський університет, Велика Британія. Мета дослідження — порівняння ефективності та профілю безпеки напроксену та колхіцину у пацієнтів з гострим нападом подагри [3]. Результати опубліковані в журналі «Літопис ревматичних захворювань» (Annals of the Rheumatic Disease).
Результати
У дослідження включено 399 пацієнтів з неускладненим перебігом подагри. Всі пацієнти були поділені на дві інтервенційні групи. Перша група пацієнтів застосовувала напроксен у дозі 750 мг/добу впродовж 7 днів. Пацієнти другої групи отримували колхіцин у дозі 1500 мг/добу впродовж 4 днів. Клінічний стан пацієнтів оцінювали за опитувальниками на 1-й, 7-й день і повторно наприкінці 4-го тижня. Первинною кінцевою точкою дослідження визначили інтенсивність болю після завершення 1-го тижня лікування. Вторинні кінцеві точки визначили як час до досягнення лікувального ефекту та досягнення стійкого знеболення за цифровою рейтинговою шкалою (0–10 балів). Крім того, оцінювали профіль безпеки обох препаратів. Після аналізу отриманих результатів встановлено наступне.
- Первинної кінцевої точки на 7-й день дослідження досягли 87,5% пацієнтів.
- Різниця інтенсивності болю у пацієнтів двох груп становила -0,18, 95% довірчий інтервал (ДІ) -0,53–0,17, р=0,32, що надало підставу дійти висновку щодо відсутності значущої розбіжності інтенсивності больового синдрому у пацієнтів обох груп.
- Загальна частота побічних ефектів виявилася вищою в групі колхіцину порівняно з групою напроксену. Частота діареї виявилася майже вдвічі вищою в групі колхіцину порівняно з групою напроксену та відповідно становила 45,9% проти 20% (відношення ризиків (OR)=3,31; 95% ДІ 2,01–5,44). На головний біль скаржилися 20,5% пацієнтів з групи колхіцину та 10,7% пацієнтів, які застосовували напроксен (OR=1,92; 95% ДІ 1,03–3,55). Однак частота запору виявилася значуще вищою в групі колхіцину порівняно з групою напроксену та становила відповідно 4,8% проти 19,3% (OR=0,24; 95% ДІ 0,11–0,54).
Висновки
Таким чином, не виявлено переваг терапевтичної дії двох препаратів у пацієнтів з подагрою. За умови високого профілю безпеки обох препаратів прийняття рішення щодо вибору препарату для лікування подагри залишається на розсуд лікаря та залежить від клінічних характеристик пацієнта.
- Bhala N., Emberson J., Merhi A. et al. (2013) Vascular and upper gastrointestinal effects of non-steroidal anti-inflammatory drugs: meta-analyses of individual participant data from randomised trials. Lancet, 382: 769–79. doi:10.1016/S0140-6736(13)60900-9.
- Hui M., Carr A., Cameron S. et al. (2017) The British Society for rheumatology guideline for the management of gout. Rheumatology, 56: 1056–9. doi:10.1093/rheumatology/kex150.
- Roddy E., Clarkson K., Blagojevic-Bucknull M., et al. (2020) Open-label randomised pragmatic trial (CONTACT) comparing naproxen and low-dose colchicine for the treatment of gout flares in primary care. Rheum. Dis., 79: 276–284. doi:10.1136/annrheumdis-2019-216154.
- Robby E., Mallen C.D., Hider S.L. et al. (2010) Prescription and comorbidity screening following consultation for acute gout in primary care. Rheumatology, 49:105–11. doi:10.1093/rheumatology/kep332.
- Sutara S., Katbamna R., Underwood M. et al. (2006) Effectiveness of interventions for the treatment of acute and prevention of recurrent gout—a systematic review. Rheumatology, 45: 1422–31. doi:10.1093/rheumatology/kel071.
Редакція журналу «Український медичний часопис»