УПРАВЛІННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

УПРАВЛІННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

Законопроєкт про допоміжні репродуктивні технології зареєстровано в Парламенті

Відповідно до статті 93 Конституції України Кабінет Міністрів подав в порядку законодавчої ініціативи для розгляду Верховною Радою проєкт Закону України «Про допоміжні репродуктивні технології» (від 28.12.2021 р. № 6475). Документ було схвалено під час засідання Уряду 23 грудня 2021 р.

Мета

Проєкт Закону України «Про допоміжні репродуктивні технології» (далі — проєкт закону) розроблено з метою регламентації механізму, порядку та умов  проведення лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій (далі —ДРТ).

Обґрунтування необхідності прийняття акта

Відповідно до Конституції України,  статті 352, статті 48 Основ законодавства України про охорону здоров’я, статті 123 Сімейного кодексу України, статті 281 Цивільного кодексу України, Декларації про використання науково-технічного прогресу в інтересах миру і на благо людства, Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р., Резолюції Генеральної асамблеї ООН 37/194 «Принципи медичної етики» 1982 р., Загальної декларації про геном та права людини 1997 р., Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини, Конвенції про права людини та біомедицини з метою удосконалення медичної допомоги населенню при проведенні лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Одним з основних природних прав кожної людини є право на продовження роду. Реалізувати це право людина може через батьківство. Згідно зі ст. 51 Конституції України сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Однак частина людей позбавлена можливості реалізувати своє право на батьківство з медичних причин, а саме через безпліддя.

Безпліддя — поширена патологія у подружніх пар. Кожна п’ята пара не може зачати дитину традиційним способом. Одним з основних природних прав кожної людини є право на продовження роду, яке взаємопов’язане з правом на репродуктивне здоров’я. Вперше закріплення поняття репродуктивних прав людини відбулося у Каїрі у 1994 р. на Міжнародній конференції з народонаселення та розвитку, де була прийнята Програма дій, у якій глава 7 присвячена репродуктивним правам і репродуктивному здоров’ю. Вказані права ґрунтуються на визнанні основного права всіх подружніх пар і окремих осіб вільно приймати рішення стосовно кількості своїх дітей, інтервалів між їх народженням, часом їх народження і мати для цього необхідну інформацію, засоби і право на досягнення максимально високого рівня репродуктивного здоров’я. Парламентська асамблея Ради Європи закликає сьогодні усі держави-члени працювати разом для забезпечення захисту сексуального та репродуктивного здоров’я і прав шляхом розробки та реалізації відповідних комплексних національних стратегій і планів. В Україні згідно зі статтею 51 Конституції України сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Однак частина наших громадян позбавлена можливості реалізувати своє право на батьківство з медичних причин, а саме через безпліддя (нездатність зрілого організму до запліднення). За статистикою, в Україні частота жіночого безпліддя сягає до 60%, а чоловічого — до 40%. Проблема безпліддя значно поширена у всьому світі, тому з метою її вирішення лікарями розроблені новітні методики лікування безпліддя — допоміжні репродуктивні технології.

Саме за допомогою ДРТ людина може реалізувати свої репродуктивні права. У сучасному світі відбувається активний розвиток науки і технологій, що призводить до появи нових суспільних відносин, які потребують правового регулювання. Одним з яскравих прикладів нових суспільних відносин є правовідносини, що виникають при застосуванні ДРТ.

Наукові дослідження у сфері застосування ДРТ є актуальними, що зумовлено відсутністю належного правового регулювання зазначених відносин в Україні. Нові розробки у галузі репродуктивної медицини привертають увагу до правових аспектів застосування програм ДРТ, які використовуються при лікуванні безпліддя. Також однією з основних проблем регулювання правовідносин, що виникають при застосуванні ДРТ, є невизначеність термінів та понять на законодавчому рівні. Зокрема, невизначеними у чинному законодавстві України залишаються такі поняття, як «сурогатна (замінна) матір», «сурогатне (замінне) материнство», «генетичні батьки», «донація ооцитів», «донор репродуктивних клітин», «інсемінація», «екстракорпоральне запліднення», «донор-родич», «донор ембріона», «донор репродуктивних клітин (гамет)» «кріоконсервація репродуктивних клітин», не врегульованими також залишаються питання вікових меж для осіб, яким можуть бути проведені ДРТ, питання застосування ДРТ у незаміжніх жінок та неодружених чоловіків. З огляду на актуальність цих ДРТ на сьогодні вони є недостатньо вивченими у цивільному праві.

Поза законом залишаються багато питань, пов’язаних із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій, що, в свою чергу, призводить до низки проблем як для медичних закладів, так і для пацієнтів.

Доля заморожених репродуктивних клітин (в тому числі ембріонів) також залишається поза законом, оскільки відсутні процедура та порядок розпорядження замороженими (кріоконсервованими) репродуктивними клітинами у випадку, наприклад, розлучення подружньої пари, якій належать ембріони, або смерті особи, що залишила свої заморожені репродуктивні клітини.

Правовий статус донорів репродуктивних клітин (яйцеклітин, еякулята) також залишається поза правовим регулюванням, в тому числі право донорів на фінансову компенсацію та порядок її виплати.

Основні положення проєкту акта

Проєктом закону передбачено закріплення на рівні закону організаційних та правових засад регулювання проведення лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій, у тому числі методом сурогатного (замінного материнства), визначення прав і обов’язків осіб, які проводять лікувальні програми ДРТ, умов та порядку здійснення донації репродуктивних клітин, умови кріоконсервації, зберігання та використання репродуктивних клітин, ембріонів і тканин.