Пієлонефрит – це запальне захворювання організму з переважаючим вогнищевим інфекційно-запальним ураженням канальців, інтерстиціальної тканини та чашечково-лоханкової системи нирок, що характеризується порушенням функціонального стану нирки.
Викликається пієлонефрит бактеріями, вірусами та їх асоціаціями, але, щоб захворювання виникло потрібні сприяючі фактори, такі як:
• наявність захворювання нирок у родичів
• вроджені аномалії нирок
• токсикоз чи пієлонефрит матері під час вагітності
• імунодефіцити
• зниження місцевого імунітету
• порушення уродинаміки (порушення відтоку сечі, напр. внаслідок опущення нирок чи інших аномалій).
Класифікується пієлонефрит на: первиннний – виникає при відсутності внутрішньо- та позаниркових аномалій сечової системи, тобто хвороба розвивається в до того здоровому органі, та вторинний – коли в нирках наявна патологія (порушення уродинаміки, нефропатії). В залежності від давності патологічного процесу розрізняють – гострий (повне виздоровлення настає впродовж 6 місяців) та хронічний (признаки захворювання зберігаються довше 6 міс).
Щодо клінічної картини, то при пієлонефриті вона різноманітна та неспецефічна, тому діагноз встановлюється лише після комплексного клініко-лабораторного, рентген-радіологічного та інструментального обстеження.
Симптоми на які може звернути увагу мама такі:
• підвищення температури тіла вище 38°С, яке на перший погляд здається безпричинним
• старші діти можуть жалітись на біль в попереку, але частіше вони жаліються на біль в животі
• сечопуск почащений, часто супроводжується відчуттям печіння, свербіння, а також симптомами енурезу
• порушений загальний стан дитини: вона млява чи навпаки збуджена, вередлива, порущений сон, апетит
• рідко можна помітити зміни кольору сечі – вона стає мутною.
Щоб діагностувати пієлонефрит ваш лікар призначить вам такі обстеження як: загальний аналіз крові (будуть виявлені запальні зміни) та сечі (збільшення кількості лейкоцитів, може незначно підвищуватись білок), посів сечі (для виявлення збудника і правильного вибору антибіотика), проби за Нечипоренком (кількісне визначення бактерій у сечі), Зимницьким (оцінка функціонального стану ниркової тканини), УЗД нирок, рентгенографія, урографія – для виявлення патологій чи факторів, що порушують відтік сечі у нирках.
Лікування пієлонефриту комплексне, воно включає в себе:
• організацію загального та рухового режиму, тобто у всіх випадках незалежно від важкості перебігу необхідна госпіталізація, але постільний режим призначають лише хворим в активній стадії захворювання при наявності лихоманки і болевого синдрому, по мірі зникнення вище сказаних симптомів ліжковий режим розширяють. Зазвичай його призначають на 5-7 днів
• важливе місце посідає дієта, адже необхідно зменшити навантаження на транспортні системи нирки і нормалізувати обмінні процеси в нирках, тому перевага надається білково-рослинній їжі, з виключенням гострих, жирних страв, воду і сіль обмежують лише при порушенні функції нирок
• антибіотикотерапія – спочатку препарат підбирають емпірично, з широким спектром дії, потім за результатами посіву сечі, при необхідності антибіотики змінюють
• призначення уросептиків – антибактеріальних засобах, які накопичуються у високих концентраціях у сечі.
• після ліквідації ознак активності запального процесу рекомендована фітотерапія різними трав’яними зборами, яка особливо ефективна при хронічному перебігу пієлонефриту.
Профілактика пієлонефриту у дітей підрозділяється на первинну (профілактика гострого пієлонефриту) і вторинну (запобігання загострень). Первинна профілактика включає в себе дотримання правил гігієни, зміцнення імунітету, своєчасне усунення вогнищ інфекції в організмі (лікування карієсу, захворювань шлунково-кишкового тракту та ін), уникнення переохолоджень.
Для попередження загострень хронічного пієлонефриту, крім перерахованого вище, необхідно коригувати порушення уродинаміки, усунути застій сечі хірургічним або терапевтичним шляхом. Дотримуватися рекомендацій лікаря щодо режиму, харчуванню, протирецидивної терапії. Після перенесеного пієлонефриту, що виник вперше, рекомендується спочатку приймати уросептики в половинній дозі, а потім або паралельно лікарські трави до 2-3 місяців. Після загострення хронічного пієлонефриту фітотерапія призначається до 6 місяців.
Для попередження загострень хронічного пієлонефриту, крім перерахованого вище, необхідно коригувати порушення уродинаміки, усунути застій сечі хірургічним або терапевтичним шляхом. Дотримуватися рекомендацій лікаря щодо режиму, харчуванню, протирецидивної терапії. Після перенесеного пієлонефриту, що виник вперше, рекомендується спочатку приймати уросептики в половинній дозі, а потім або паралельно лікарські трави до 2-3 місяців. Після загострення хронічного пієлонефриту фітотерапія призначається до 6 місяців.
Марія Хакімова