Втім, матусям, у яких дітки передчасно з’явились на світ, від того не легше. Важко передати всю гаму емоцій, які відчувають мами, коли бачать своє маленьке чудо у кювезі в  трубочках: тривога , шок, відчай і страх.

Та можливо деяким матусям, які зіткнулись з такою бідою, допоможе досвід інших матерів, які своїх діток витягли з критичного стану.

Світлана Кулик – мама передчасно народжених двійнят: Сергійка та Назарчика. Зараз малюкам 1 рік і 2 місяці. Вони веселі, активні і рухливі. Втім кілька днів після їхнього народження були сповнені тривоги і хвилювання за дітей.

Дітки  народились передчасно на 36 тижні шляхом кесарського розтину. Обидвоє хлопчиків мали однакову вагу – 2450 кг та ріст 47 см. Та, не зважаючи на таку вагу, у одного з хлопчиків на момент пологів не відкрились легені. Тож малюка одразу після кесарського розтину забрали в інтенсивну терапію новонароджених.

«Мої емоції – не передати. Це був справжній шок, коли я побачила свою дитину( Сергійка). Він час від часу синів, тому йому вкрай були необхідні реанімаційні заходи»,- розповідає Світлана.

Проблеми  зі здоров’ям  були і в матері.  Через гестоз жінка була в критичному стані, тому й Назарчика їй принесли на третій  день, як тільки змогла доглядати за малюком. А Сергійка змогла обійняти аж за тиждень.

Світлана розповідає, що як для неї, так і для малюків справжнім порятунком був метод «Кенгуру». Жінка зазначає, як тільки Сергійко побув з  мамою у контакті «шкіра до шкіри», в нього одразу підвищувалась сатурація. Та й сама присутність дітей поряд заспокоювала її і давала сили на подальшу боротьбу за здоров’я діток.

Протягом двох тижнів жінка з дітьми перебували у кімнаті Матері і дитини при відділі інтенсивної терапії новонароджених.

Світлану з Назарчиком та Сергійком виписали з міського перинатального центру за 17 днів.  Через три місяці Сергійко повністю наздогнав Назарчика і тепер малюки ростуть і розвиваються як і звичайні доношені дітки.

«Чудовий колектив  у відділенні інтенсивної терапії. Постійно всі приходили, підтримували, не давали духом упасти. Там люди працюють від Бога. Особливо Люба Степанівна. Вона переживає за кожну дитину як за свою. У мене просто немає слів, так хочу виразити свою вдячність цим людям, які врятували моїх діток»,- зазначає жінка.