Інший погляд на лікування ускладненого гідраденіту

Згідно із статистичними даними Товариства сімейних лікарів Канади (CFP) частота звернення за медичною допомогою до сімейного лікаря пацієнтів з інфекцією шкіри та м’яких тканин становить 40–70% випадків [2]. Актуальною клінічною проблемою амбулаторної практики залишається ускладнений гідраденіт шкіри та підшкірної речовини — хронічне рецидивуюче захворювання, яке характеризується наявністю численних субтипів з відмінностями перебігу та прогнозу. Гідраденіт виникає в результаті неконтрольованого зростання клітин волосяного фолікула та апокринової потової залози переважно субаксилярної, пахової та анальної зони, яке призводить до виникнення запалення змішаного генезу. До групи ризику з виникнення ускладненого гідраденіту входять особи з ожирінням та курці. Відповідно до традиційних уявлень щодо етіопатогенезу гідраденіту основним пошкоджувальним фактором вважається септичне запалення, викликане Staphylococcus aureus та Streptococcus. Однак в сучасних поглядах на патогенез гідраденіту увага приділяється порушенню передачі сигналу між клітинами волосяного фолікулу та апокринової залози. Пошкодження сигнального шляху Notch призводить до клітинного зсуву в волосяних фолікулах та апокринових залозах з послідовним формуванням рогових кіст та гіперпродукцією кератину. Неконтрольоване зростання клітин призводить до виникнення аутоімунного запалення з послідовним приєднанням септичного компонента [3]. У результаті попередніх досліджень встановлено тригерну роль впливу навколишнього середовища, високого рівня економічного розвитку та урбанізації. Відповідно до узагальнених клінічних настанов пацієнтам з тяжким перебігом ускладненого гідраденіту рекомендовано проведення широкого висічення патологічного утворення разом з навколишніми тканинами у комбінації з антибактеріальною терапією. Однак значущі негативні соціальні наслідки захворювання спричинили пошук нових ефективних лікувальних стратегій ускладненого гідраденіту. Винайдення нових молекулярних засобів із широким спектром біологічних можливостей надало поштовх пошуку нових лікувальних можливостей тяжкого перебігу гідраденіту, одним з яких є застосування людських високомолекулярних імуноглобулінів G. Група дослідників з Університету м. Бохум, Німеччина, на чолі з професором Фалькомом Бехарою (F. Bechara) досліджувала ефективність та безпеку застосування комбінованого лікування із застосуванням адалімумабу та інвазивних хірургічних методів [1]. Результати опубліковані в журналі Американської медичної асоціації «Хірургія» (Surgery, JAMA).

Результати

У рандомізоване плацебо-контрольоване дослідження включили 206 пацієнтів віком 37,6±11,3 року з тяжким перебігом гнійного гідраденіту, переважно жінок (51%), яких було поділено на дві рівнозначні за чисельністю групи. В інтервенційній групі додатково застосовували моноклональне тіло адалімумаб впродовж 12 тиж до та через 12 тиж після хірургічного лікування. Результати порівнювали з контрольною групою, пацієнтів якої лікували відповідно до актуальних узагальнених настанов. Первинними кінцевими точками дослідження обрано досягнення клінічної відповіді, яка визначалася як зменшення на 50% або зникнення запалених лімфовузлів та відсутність нових гнійників або нориць. Сурогатними кінцевими точками обрано визначення лабораторних показників запалення (С-реактивний білок) та оцінювання клінічного стану пацієнта шкальним методом. Додатково досліджували безпеку застосування комбінованого лікування у пацієнтів з тяжким перебігом ускладненого гідраденіту. У результаті виявлено наступне.

1. Частка пацієнтів, які досягли повної клінічної відповіді через 12 тиж після початку лікування, виявилася на 14% більшою в інтервенційній групі порівняно з контрольною (95% довірчий інтервал (ДІ) 0–27%, р=0,049). Чутливість до комбінованого лікування виявилася більшою на 18% порівняно з традиційним підходом (95 ДІ 3–32%, р=0,02).
2. Частка пацієнтів, які досягли вторинних кінцевих точок, була вищою в інтервенційній групі через 12 тиж після початку застосування адалімумабу. Однак статистично значущі результати, які свідчать про клінічну ефективність препарату, вдалося отримати лише на 24 тиж застосування препарату (95% ДІ 7–34%, р=0,02). При цьому чутливість до лікування в інтервенційній групі через 24 тиж була вищою за контрольні показники на 26% (95% ДІ 12–40%, р<0,001).
3. В цілому не виявлено розбіжностей за частотою побічних ефектів між двома групами. Найбільш часто відмічали респіраторні симптоми, погіршення перебігу основного захворювання, болючість проведення процедури, головний біль, артралгію та кишкову дисфункцію.

На рисунку представлено порівняння частоти ефективності та чутливості комбінованого лікування у пацієнтів на етапі до виконання класичного висічення та у всіх учасників дослідження.

Рисунок. Порівняння частоти досягнення повної клінічної відповіді на етапі до виконання висічення та чутливості комбінованого лікування у всіх учасників дослідження

Висновки

Таким чином, застосування адалімумабу в комбінації з класичним широким висіченням патологічного вогнища у пацієнтів з тяжким перебігом ускладненого гідраденіту зумовило вищий ефект порівняно з хірургічним втручанням окремо.

Список використаної літератури

1. Bechara F.G., Podda M., Prens E.P. et al. (2021) Efficacy and Safety of Adalimumab in Conjunction With Surgery in Moderate to Severe Hidradenitis Suppurativa. The SHARPS Randomized Clinical Trial. JAMA Surg. doi:10.1001/jamasurg.2021.3655.
2. Lee E.Y., Alhusayen R., Lansang P. et al. (2013) What is hidradenitis suppurativa? Can Fam Physician., 63(2): 114–120. PMCID: PMC5395382.
3. Melnik B.C., Plewig G. (2013) Impaired Notch-MKP-1 Signalling in Hidradenitis Suppurativa: an Approach to Pathogenesis by Evidence from Translational Biology. Exp. Dermatol., 22 (3): 172–177. doi: 10.1111/exd.12098.